Портал Подводного Охотника

Письменники пишуть про риб.

  • Рыбоохотник
  • Рыбоохотник аватар Автор темы
  • Не в сети
  • Модератор
  • Подвохи ЗА природу!!!
Больше
5 года 7 мес. назад - 5 года 7 мес. назад #260269 от Рыбоохотник
Рыбоохотник создал эту тему: Письменники пишуть про риб.
Перечитав вдруге пiсля школи твiр Остапа Вишнi "Сом" й вирiшив з вами ним подiлитись, як на мене - й цiкаво, й пiзнавально, й з гумором :)
Отже,

Остап Вишня "Сом"

Ви були коли-небудь на рiчцi, на Осколi, що тече Харкiвщиною нашою аж у рiчку Пiвнiчний Донець? Не були? Побувайте!
...За славним мiстом Енськом Оскiл тече повз радгосп, i радгоспiвський садок, як то кажуть, купається в рiчцi.
Заплава рiчки Осколу, де вiн у цьому мiсцi розбивається на кiлька нешироких рукавiв, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою, соковитою травою. Як увiйдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травнi та в червнi...
Помiж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квiтками-горнятами на довжелезних зелених батогах!
А скiльки там водяних лiлiй!
Озеречка тi з'єднуються одне з одним вузенькими єриками, такими вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до iншого.
Дiвчатка, було, як сядуть на човника та як поïдуть по тих озеречках та по заводях, — цiлий човен водяних лiлiй понаривають i ïдуть додому всi в бiлих вiнках, i човник ïхнiй вже не човник, а нiби величезна довгаста бiла квiтка рiчкою пливе...
Дiвчатка ïдуть та й спiвають i «Човника», i «Тихо-тихо», рiзних чудових пiсень дiвчатка спiвають.
«Тихенький вечiр на землю спадає», в садку заливаються солов'ï, до Осколу з пасовиська спускається колгоспна череда, а з рiчки лунає грайливе «Човник гойдається серед води» або зворушливо-нiжне «Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дiвка косу чеше...»
Чарiвна рiчка Оскiл...
А скiльки там диких качок!
Як, бува, пощастить вам у тих мiсцях побувати навеснi чи влiтку, сiдайте ви на човна-довбанку i пливiть єриком тихо-тихо, щоб весельце ваше анi плеснуло, анi булькнуло...
I вдивляйтеся в очерет. Ви обов'язково побачите, як помiж густим очеретом мелькає голiвка чирятка-мами, а навколо неï манiсiнькi чиряточка, мов мишенята, шмигають...
А далi — он пробирається качка-крижень з криженятами...
А болотяних курочок! Як на путнiй колгоспнiй птахофермi курчаток-леггорнят. Тiльки дикi курочки не бiлi, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькi, на довгеньких ноженятах. I ноженятами тими вони бiгають по зеленому лататтi, як по паркету. Зелене латаття пiд ними навiть не вгинається — такi вони легесенькi — болотянi курочки...
До плеса чи до озеречка ви пiдпливайте ще тихше, — щоб анi звуку, анi шурхоту. На озерце не випливайте, а зупинiться бiля нього i дивiться. Обов'язково побачите або бiлолобу лиску з лисенятами, або виводки чирят, крижнiв, широконосок...
Гуляють качатка, у теплiй водi купаючись...
Раптом тривожний мамин голос, тихе — ках! — i каченяток нема! Ïх як злизало. Вони або пiрнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. I не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокiйливе — ках! — i знову весела гра — купання серед озеречка.
Чарiвнi мiсця на рiчцi, на Осколi...

Тихо, тихо Оскiл воду несе...
- Якраз проти радгоспу рiчище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста. Трохи лiворуч — велика ковбаня, цiле просто урвище пiд зверху тихою водою.
- Там така глибочiнь, що й дна не дiстанеш! Там нiхто нiколи дна ще не дiстав! Та куди там?! Там так глибоко, що наша дзвiниця пiрне! Ïй-бо, правда! Пiрне з хрестом! Отака там глибочiнь!
Це так нам дiд Панько розповiдав.
- Боже вас борони там купатися! Втягує, вглиб утягує! закрутить тебе, завертить, бульк! — i нема чоловiка!
- А що ж воно, дiдусю, закрутить та завертить? Зверху ж нiби тихо.
- Та воно зверху вродi тихо, а пiд водою крутить. I крутить i вертить! Та то ще нiчого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, господи, й помилуй! Ще за панiв було: сидимо ми з паном отут на березi... Нi, не так: пан сидить отут на березi, а я стою бiля пана. Вже сутенiло... Пливуть гуси. Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить — ге-ге-ге-ге! — та по водi крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усi врозтiч! Гусак ще раз — ге! — та крилами — ляп! — i нема гусака! Пiрнув пiд воду! А на тому мiсцi, де гусак плив, щось як ляпне по водi нiби чорною лопатою! Лясь! Тiльки хвилi водою пiшли. Я тiльки:
«Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорт!» А пан у крик:
«Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!» Де там давай, хiба туди ружжо дострелить, на отаку глибочiнь?! Про-о-пав гусак! Отакi соми бувають!
- Невже-таки сом гусака ковтнув?
- Не вiрите? А ви хiба книжки Сабанєєва не читали? Менi пан ïï читав.
- А хто такий Сабанєєв?
- А мисливець такий знаменитий колись був i рибалка, що книжки понаписував: i про рибальство, i про полювання, i про мисливських собак. Пан казав, що дуже хорошi книжки понаписував Сабанєєв. Професор вiн був, чи що... Так у тих книжках написано, що колись було впiймано сома вагою на 400 кiлограмiв! Он який сом! 25 пудiв сом! Не сом, а корова! Так що ви гадаєте, що вiн гусака не проковтне? Та ви послухайте, що далi з тим сомом було. Да... Вирiшили ми з паном, або, вiрнiше, пан зi мною, впiймати того клятого сома! От наказав пан ковалевi зробити величезного гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, принiс до пана. «Ну, Паньку, — пан мене питає, — а чим ми того гака наживляти будемо?» — «Не iнакше, — кажу, — паночку, як гусаком. Сом, — кажу, — вже поласував гусячим м'ясом, I на гусака вiн пiде обов'язково!» Наказав пан зарубати гусака чи гуску, я вже не докажу. Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так цiлою трохи на вогнi пiдсмажили, — гуска сита була! — та й почепили на гака. Гака того ми прив'язали на два зв'язанi налигачi, прип'яли до осокора та пiзно ввечерi й закинули в Оскiл. Соми, як ви знаєте, полюють за здобиччю вночi. Вдень сом може вчепитися на гака тiльки випадково. Закинули, значить, ми гуску в Оскiл i посiдали на березi, над ковбанею. Сидимо, чекаємо. Нiч тепла, мiсячна. Тихо, тихо навкруги. Тiльки чути за садком, як Христя, що панськi корови пасла, голосно виводить:
Якби ж таки того пана чорти були узяли,
Ми з тобою, мiй коханий, не такоï б утяли!
Сидимо. Я вродi тоï пiснi не дочуваю, а пан так i зовсiм не чує. Тiльки й запитав: «Хто воно ото так виводить?» — «Не знаю, — кажу, — пане, то не з наших, то хтось iз хутора на село через леваду йде». Сидимо, дрiмаємо. Пан налигача в руцi тримає. Коли це я-а-ак смиконе! А пан налигача не пускає. А воно пана тягне? Ну, тягне з берега у воду, в ковбаню, тягне та й уже! Пан налигача держить, а я пана держу. «Пускайте, — кричу я пановi, — налигача до осокора прив'язано! Не одiрве! Пускайте!» А пан: «Е, — каже, — пускайте! Поводити його треба, щоб стомився!» Водимо ми, значить, та й водимо! А воно, як мотоне, як мотоне, а тодi й попустить. Тихо вродi. А потiм знов, як мотоне, як мотоне! А потiм знов пустить. А ми водимо! Водимо собi та й водимо!
- А далi що? — не витримав я. — Ну, водите, а далi?
- Далi? А далi водимо собi та й водимо. А воно як мотоне, як мотоне, а тодi й попустить. Водили ми собi, водили...
- Та швидше, дiду! Ну, водили... А витягли ви сома чи не витягли?
- Та витягли. Тiльки ж довго, дуже довго водили... Водимо ото собi та й водимо...
- Ну, вже витягли, слава богу, дiду! Ну, а далi?...
- Ох, i сом же був! Завбiльшки, як тобi сказати, ну, не менший, як звiдси до отiєï верби! Ïй-бо, правда! Вчотирьох несли додому! Пудiв на п'ять, як не бiльше! Розчинили. I що б же ви гадали, що там у того сома всерединi було? У черевi?
- Гусак?
- Якби ж гусак! Ми, як побачили, поперелякувалися!
- А що ж там таке страшне було?
- Було... Та ви послухайте. Пропав у пана мисливський собака, сетер-гордон Джой. Розшукував його пан по всiх усюдах: i листи скрiзь понаписував, i телеграми порозсилав, — нема Джоя... Заходжу якось я ввечерi до папа, а вiн ходить по кiмнатi та аж голосить: «Нема мого дорогого Джоя! Не знайдеться мiй дорогий Джой!»
- Як, — питаю я, — не знайдеться?! Аджеж ж знайшовся! — кажу.
- Як iзнайшовся! — пiдскочив пан. — Де ж вiн?
- Та ви ж його, пане, самi з'ïли! У сома всерединi самi тiльки пiдпалини та хвоста витягли! — Було тодi вiд пана нам, але було й пановi гикоти та нудоти. А Джой, бачите, любив купатися в Осколi. Ото, як вiн купався, сом його й проковтнув.
- А ви, дiду Паньку, часом не той... не бре-бре, що сом собаку проковтнув?
- Не вiриш? А от у Сабанєєва в книзi написано, що в Уфимськiй губернiï сом проковтнув ведмедя, який перепливав рiчку. А ведмiдь це тобi не собака! Отакi соми бувають! А ти не вiриш...
- А не чули, щоб сом парового катера проковтнув?
- Такого не чув. Що не чув, то не чув! А чого ти смiєшся? Ти думаєш, що катер для сома розмiром завеликий? Є такi соми, що й катера б ковтнули, так бояться.
— А чого вони бояться?
- Торохтить дуже, як рiчкою пливе. А якби тихо плив, могло б i катеру те бути, що тому Джоєвi! I незчувся б, коли у сома в черевi опинився б! Соми -вони такi!

Сом дуже сильна риба, могутня.
- Одного разу, — розповiдав менi один дуже заядлий i дуже справедливий рибалка, — стою на човнi з вудками на Днiпрi. Отам, трохи нижче од Плютiв. Тягаю лящi, язi, краснопери. Добре тодi клювало... Коли — гульк — серединою Днiпра мчить проти води човен. Швидко мчить, а мотора не чути. Що, гадаю собi, за фокус-мокус: i мотора на човнi нема, i вiтрил нема, i веслами нiхто не махає, а човен, немов той глiсер, мчить. Коли це якраз навпроти моєï сижi човен як закрутиться на мiсцi, як завертиться, а потiм стриб уперед, а потiм знову круть-верть на мiсцi, i то нiби пiрне, то вирине, то пiрне, то вирине, — аж ось таки добре пiрнув i звiдти, з човна, раптом одчайдушний крик: «Рятуйте! Рятуйте!» Тихо... I знову: «Рятуйте! Давай човна!» Я за весла та до човна. На човнi переляканий дiдок, однiєю рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж у воду з човна звiсилася. «Що таке?» — питаю. «Сом! Рятуйте!» — «Де сом, який сом?» — «На гаку сом». — «Так одчiпляйте, — кричу, — а то втопить!» — «Зашморгнуло на руцi, не вiдчеплю!» — «Рубайте шворку». — «Нема чим рубати. Пiдпливайте, може, вдвох щось зробимо». — «I давно вiн вас возить?» — «З-пiд Канева мчу!» Тiльки-но я вхопився за дiдового човна, а воно як потягло, як поперло, як поперло! Куди тому глiсеру! Дотягло нас аж отуди до Вишеньок, а тут, хвалити бога, пiшов сом понад берегом i я встиг за кущ на березi вхопитися... Смикало воно, смикало — не вiзьме. Я мiцно за кущ держуся, а воно, видно втомилося... Та де ж не втомитися — проти води стiльки ото човна промчати... «Шворка ослабла, слава богу!» — каже дiдок. «Тягнiть!» — кажу. «Не пiдтягну». Аж ось i сам сом виринає i перевертається голiчерева на водi. Вуса ворушаться, i бульби з рота бульботять. Так нiби не скаже: «Ох i стомився ж я, товаришi рибалки! Дайте вiдпочити, я вас до Києва довезу!» Витягли ми сома на берег. Я й кажу: «Не вiр, бо звiр. Бий веслом по головi!» Дiд як гагакне сома веслом по головi i промовив: «Амiнь!» Показує руку, а вона шворкою нiби аж перерiзана у зап'ястi, пальцi пухлi та синi-синi... Ну й сом, я вам скажу! Як човен завбiльшки... «Та де, — питаю, — воно, оце страховисько, вас пiдхопило?» — «Трохи вище вiд Канева, — вiдповiдає дiдок. — Виïхав я на сома оцим човником, пливу собi, похрокую, самицю приманюю. Ну, як знаєте, пiд човном гак з наживою. Вiн як ухопить, як смиконе..., Ну й пiшло! А шворку я петлею за руку запетлював. Як смиконув вiн зразу, якби був я не вхопився за човен, лазили б ото по менi раки. Утримався все-таки! От халепа! Як же ми тепер додому дiстанемося? Не близький свiт!»
Сильна, як бачите, риба сом.

Сом — риба осiла. Живе сом в якiйсь однiй ковбанi i майже нiколи ïï не кидає. Дорослий сом. Молодi соменки й соменята — тi меткiшi, вони бродять по всiй рiчцi, на чужi «вулицi» запливають.
Чим живляться соми, що вони ïдять? Соми ïдять рибу, жаб, каченят, гусят...
Найкраще ловиться сом теплими лiтнiми мiсяцями, вночi.
Ловлять сомiв вудочками, бере вiн i на спiнiнг, а великий — на спецiальнi великi гаки.
Чим наживляти гаки на сома? Черв'яками, живцями, жабами, можна чiпляти шматки м'яса i т. д.
На великих сомiв на гака, як ви мали нагоду пересвiдчитися з нашоï розповiдi, найкраще чiпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гiмалайського ведмедя. На бiлого ведмедя сом не бере, бо бiлий ведмiдь звiр полярний, а сом любить теплi води й не дуже холодних звiрiв.
Як ловити сома?
Дуже просто: наживляйте гачка, сидiть i чекайте. Почне клювати — пiдсiкайте. Пiдсiкши — витягайте. Витягли — зразу ж берiть ножа i розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в черевi знаходили рiзнi цiкавi речi: копчену ковбасу, вареного рака й пару цiлiсiньких шпротiв. Отже iнодi сом вам принесе не тiльки самого себе, як свiжу й дуже смачну рибу (якщо ïï засмажити), а ще й неабияку холодну закуску.
Iнтересна риба сом!
За царського режиму, як свiдчать дореволюцiйнi рибалки-письменники, сом важив до 400 кiлограмiв, ковтав собак i ведмедiв. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну i ковтатиме симентальських бугаïв i невеличкi буксирнi пароплави...
Все можливо, хоч ми особисто, рибалки-письменники, у це не дуже вiрiимо. Радянському письменниковi не до лиця, — м'яко кажучи, — перебiльшувати.
А сома... сома менi самому доводилося з такого завбiльшки, як комбайн! Тiльки трохи довшого.
Це, дорогi нашi читачi, серйозно i без жодного перебiльшення.

"Ты ни при чём? Равнодушие убивает не хуже пули!"
Последнее редактирование: 5 года 7 мес. назад от Рыбоохотник.
Спасибо сказали: pithon65, Igorka, Сергей О, popper13, Александр, Павел, Бермудский

Пожалуйста Войти или Регистрация, чтобы присоединиться к беседе.

Больше
5 года 7 мес. назад #260323 от Павел
Павел ответил в теме Письменники пишуть про риб.
У етого писателя есть еще и про карпа найду закину :beer:

Пожалуйста Войти или Регистрация, чтобы присоединиться к беседе.

Больше
5 года 7 мес. назад #260324 от Павел
Павел ответил в теме Письменники пишуть про риб.
Чудесний лiс. Мiшаний. I дуби, великi-великi, в лiсi ростуть, i ясенки, i берестки, i сосни. Найбiльше дубiв та сосен. У тиху погоду в лiсi анi шелесне: тихо-тихо, тiльки коли-не-коли флейтою iволга заграє, застукотить дятел, затiвлiкає щиглик…

I знову тихо.

Серед лiсу ставок, очеретом з одного боку прикрашений…

I якесь так воно вийшло, що з одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного, - дуби… Лiворуч над ставком - гребля, а праворуч - луки прослалися, з зеленими кущами, з вербами, з густою-густою травою.

У тому ставку коропи живуть. Отакеннi коропи!

- Ой, та й здоровi ж коропи отут у ставку живуть! Як ночви!

I як же хочеться впiймати отi "ночви"!… Та ще пiсля того, як вам скажуть:

- Та що ви?! Та там як ухопить, як смикне, як поведе, - так i не думайте пiдсiкати! Намагайтеся, щоб зiрвався сам. Бо й гачка не буде, i лiски не буде, i вудлища не буде, i самi ви, як за дуба не вхопитеся, у ставку будете! Нашi такi коропи! Не коропи, а жеребцi! Вони в нас особливої породи - гiбриди: мати дзеркальна, а батько - симентал.

Отож i хочеться впiймати отакого гiбрида. Голову колгоспу, що йому належить той чудесний ставок, ми знайшли на степу, бiля комбайна, що якраз домолочував великий лан озимої пшеницi.

- Дозвольте, Iване Павловичу, коропця у вас упiймати, - сказав я безнадiйно, бо знав, що нiкого вiн i близько до ставка не допускав.

Iван Павлович посмiхнувся та й каже:

- Ловiть, хлопцi, ловiть! Бачу, що рибалки з вас бiдовi.

Рвонулись ми завзято до ставка. Дозволив-таки, бо настрiй у нього чудесний: жнива закiнчує завчасно, озима пшениця була, як лiс, хлiбоздачу уже виконано.

Навздогiн голова нам кинув:

- Тiльки дивiться, щоб коропець вас не вловив! Коропцi в нас такi!…

- Та ми тiльки так, щоб поборюкатися з коропом! - гукнули ми.

А беруть коропа на свiтанку… I особливо тодi, як перший нiжний промiнь дубовi крони прорiзує i листя дубове золотить.

А як сонячний промiнь дубове листя позолотить, тодi вiн iз дубової гущавини виривається i на ставок падає, - тодi i ставок золотий, i очерет, i рогiз, i пiсок на березi, - все тодi золоте.

А промiнь од води вiдскакує, летить на той берег ставка, а там сосни, - золотiють тодi сосни, i ясенки, i клени, - їх позолотивши, промiнь летить далi, аж туди, туди, туди, що вже його й не видно. Тiльки слiд його залишається - веселий та грайливий…

А як у золотому ставку короп викинеться, так i короп тодi золотий…

А короп - як ночви… Золотi ночви…

Отакi дiла над ставком сонце iз своїми весело-грайливими променями виробляє…

Воно сходить лiворуч од вас, за дубами, i спецiально саме там сходить, що насамперед дуби позолотити…

Ох, i хитрюще отам над ставком сонце!

Воно хоче, щоб усе, де воно променi свої кине, - щоб усе там грало, вилискувало, радiло, буяло…

Хоче - i робить!

Ох, i хитрюще! Сонце хитрюще!

II

Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп? Переживали? Коли не переживали, обов'язково переживiть, а коли переживали, вам закортить цей момент пережити ще раз! До болю, до шалу, до крику закортить.

Уявiть собi таку картину: сидите ви над ставком рано-вранцi ще й ранесенько. Благословляється на свiт. Лiворуч од вас загорiлося небо… То сонце пiдводиться…

Про це вже писано, не будемо ще раз писати… В руках у вас вудочка. Лiска у вас крiпка, гачок у вас сталевий, загартований, мiцний. На гачку - картопля, зварена якраз так, як любить короп: не м'яка й не тверда, а саме враз. Ви дивитесь на поплавок так, як навiть, коли були женихом, не дивилися в голубi великi-великi очi своєї коханої… З такою увагою, з таким бажанням, з таким чеканням. I раптом поплавок - сiп! А вас у серце - штрик! Ще раз - сiп! Ще раз - штрик! I ось ваш поплавок поїхав-поїхав-поїхав i зник пiд водою. Коли починає поплавок їхати-їхати-їхати, у вас iз-пiд серця щось холодне покотилося-покотилося-покотилося кудись униз. I ви почуваєте, що оте холодне вдарило вам у п'яти. I вашим п'ятам холодно. Ви за вудку - ррраз! - пiдсiкли. I почуваєте, що в руках у вас щось трiпоче! I бачите, що лiска ваша натяглася, як струна, а вудлище-дутою i тремтить! Єсть! Вiн, короп! Ведете його до берега… Вудлище з лiскою - ходить по водi сюди, ходить туди… Ось короп уже бiля берега. Ось виткнулася його голова, ось уже видно його спину. Вiн рветься, вигинається, б'є хвостом, скручується бубликом, виривається… Але ви його не попускаєте, ведете… Ще - крок, i вiн на березi… Серце у вас колотиться, дихаєте ви глибоко i прискорено. Ви вже бачите цього коропа або фаршированим, або маринованим, або просто смаженим, а з голови - юшку… Раптом - ррраз! Лясь! - Ви - смик! - гачок порожнiй, а короп, на мить отетерiлий, ще стоїть перед вами… Якi хвилини!…

Взагалi коропа в даному разi у вас нема: зiрвався.

Що робити?

Були такi випадки, що рибалка стрибав у воду, щоб ухопити коропа руками. Шубовсть! В одежi, в чоботях, з картоплею в торбинцi, з цигарками i з путiвкою у Гагру в кишенi… Даремно! Короп на путiвку навiть у Гагру не бере, не бере вiн i на картоплю в торбинцi, а тiльки, коли та картопля на гачку.

Спокiйнiшi рибалки в такий момент вигукують щось, залежно вiд темпераменту, i наживляють на гачок свiжу картоплю. Закидають знову i сердито сопуть.

Коли сусiда запитає (а сусiда ваш, передовик заводу "Ленiнська кузня", пристрасний рибалка, що вiдпочиває в лiсi, обов'язково запитає): - Здоровий зiрвався?

- Здоровий, аж чорний! - вiдповiдають i знову сопуть.

Гiрше, розумiється, коли попадається такий коропище, що з вашої лiски залишається тiльки клаптик, а гачок ваш прикрашає коропову верхню губу…

В такому випадку на запитання сусiди, що трапилося, суворо вiдповiдається:

- Порвало!

Не рекомендується, мiж iншим, вудивши коропа, залишати вудочку на березi неприв'язаною, а самому пiти пройтись по лiсу, бо частенько трапляються такi випадки, коли пастушки вам гукатимуть:

- Дядю, ваша вудка попливла! Потягло!

Тодi доводиться роздягатися i гасати по ставку, ловити вудку…

А короп у таких випадках майстер iз вас поглузувати: тiльки-но ви до вудки, а вiн - смик! - i поплив… Потягло!

…Так скажiть, прошу вас, варт чи не варт вудити коропа, переживаючи отакi хвилюючi моменти?

Ми вже не говоримо про переживання, коли короп не зiрвався, а його привезено додому, замариновано, чи зафаршировано, чи просто засмажено!

I ви закусюєте та й розповiдаєте:

- От як ухопило! От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити…

* * *

Ну, закусюйте собi на здоров'я!
Спасибо сказали: pithon65, Рыбоохотник, Igorka, Бермудский

Пожалуйста Войти или Регистрация, чтобы присоединиться к беседе.

  • Рыбоохотник
  • Рыбоохотник аватар Автор темы
  • Не в сети
  • Модератор
  • Подвохи ЗА природу!!!
Больше
5 года 7 мес. назад - 5 года 7 мес. назад #260781 от Рыбоохотник
Рыбоохотник ответил в теме Письменники пишуть про риб.
Наші сучасники і теж, нібито про риб :)

Морські оповідання за кермом. Риба.
Автор: Кока Черкаський 2007


- Найбільше я влетів на рибі. Ми торгували свіжою рибою, возили на Київ. У Києві зовсім немає риби. Люди розбирають свіжу рибу за лічені години. Бізнес-план дуже простий: приїжджаєш рано-вранці, годині о третій ночі в якесь рибне господарство в районі Іркліїва, вистоюєш чергу, тариш причіп риби і, поки ще Сонце не зійшло, шпариш на Київ, щоб встигнути до відкриття базару.

- Я ставав на Дарницькому ринку. Навіть на територію не заїжджав – паркувався неподалік входу, люди мене вже знали. Ну, спочатку треба було віддати по пару кілограмів риби охоронцям, міліціонерам і адміністрації ринку, але ж то крапля в морі. Далі за машиною шикувалася черга, і я тільки встигав відважувати людям рибу. Години за дві я встигав продати цілий причіп риби. Що ж не встигав – збував поруч у магазин зі значним дисконтом, але все одно, з однієї ходки десь по сто баксів навару отримував.

- Ну, риба яка йшла? Лящ, короп. Плотва теж непогано йшла. Крупна – щоб можна було швидше продавати, не возитися із дріб’язком.

- Ну от наче сто доларів за ходку і непогано, але ж і мороки багато. Кожен день не поїздиш, втомлює. Коли починав – то спочатку їздив кожен день, але десь тижнів за два так натомився, що вже не міг на ту рибу і дивитися. Хоча ж пропрацював на тралі більше десяти років.

- Треба було торгувати більшими партіями. Бо що таке легковий причіп до „Волги”??? Максимум чотириста кілограмів. А слід було би брати за раз півтори-дві тонни, за день продати – і потім цілий тиждень гуляти. Ото таке.

- Підговорив я одного знайомого. Кажу – давай разом бізнес робити, моя ідея – твоє фінансування. А у нього однокімнатна квартира порожня в центрі Черкас стоїть. Він трохи подумав-подумав, я його разочок із собою у рибний вояж до Києва прихопив, він відчув запах грошей – і погодився.

- Ми підійшли до цього діла серйозно. Заклали цю його квартиру у ломбарді. Взяли гроші, взяли машину, газон-термобудку, купили дві тонни риби, їдемо. Я вже подумки трачу гроші.

- Ну, але що таке ломбард? Вони, сволочі, гроші дають, але-але-але!!! По-перше, оцінили квартиру відразу удвічі дешевше, аніж вона коштує! Аналогічна коштувала тоді чотири з половиною тисячі доларів, а вони її цінять дві з половиною! А що? Не згоден – пішов на хєр! Ніхто ж тебе не примушує брати той кредит, правда? Далі. Проценти у них за місяць – як у банка за рік. Але ж банки, сволочі, не хочуть давати кредит. То ж ідеш до того клятого ломбарду. Куди дінешся? Та й це ще не все!!! Проценти за користування кредитом ломбардчики вираховують відразу при видачі кредиту!!! Ще й беруть десять відсотків за обслуговування і термінову видачу кредиту!! Одним словом, видали нам на руки щось тисячу сімсот доларів.

- Ми бігом, ще звечора в Іркліїв. Але – бачу!- невезуха розпочалася вже із самого початку. Раптом половина господарств припинила відпускати рибу, і у тих, що відпускають – черги удвічі довшими стали! Тут би нам і зупинитися, але ж як? Гроші вже взяті, квартира закладена, механізм запущено... Діватися нікуди.

- Був якраз березень. Вночі ще приморозки. Ну, то ми собі гадаємо – риба буде у холоді, тим більше – термобудка, нічого, якось викрутимося. Десь о п’ятій ранку затарилися, та й рушили на Київ. Та й їдемо помаленьку – сімдесять, вісімдесять... Газон – це ж вам не „ВОЛГА” з причіпом. „Волгою” можна і сто, і сто двадцять придавить, дарма, що з причіпом- від мєнта тоді можна було одним лящем відкупитися, ну, у крайньому випадку, двома. Ну, а „газон” швидше в принципі не їздить. Повільний такий....

- От вже і сонечко встало, пташки цвірінькають, на душі, хоч трохи і поколотило, але приємно: через п”ять-шість годин ми будемо мільйонерами! Ну, не зовсім мільйонерами, але ж по двісті баксів на ніс заробимо. А це ж тоді були досить чималі гроші!

- Звертаємо з Бориспільської траси біля олімпійського Мішки праворуч, їдемо через ліс, і тут я кажу товаришу: а що, коли ми рибу не продамо? Що тоді буде з квартирою?? - А він сміється, як це, - каже, - не продамо? Та я, - каже, - на що завгодно готовий поспорити, що ми її за дві-три години спихнемо, бо ж сьогодні неділя, базарний день, народу буде море!!!

- Їдемо.

- Доїжджаємо до базару, паркуємося. Раптом підходить один хлопчик, знайомий звісно, я йому не одного ляща передавав, і каже: дядьку, сьогодні базару нема, навіть не розчехляйтеся.

- Як це нема базару? – запитую. Ну, серденько тьохнуло, але думаю – то він кокетничає, щоб отримати не одного ляща, а два або три. Ладно, - думаю, - біс із тобою. Лізу в термобудку, вибираю трьох найжирніших лящів, кладу в торбу і даю тому хлопчику.

- А він навіть не бере! Дядьку, - каже, - їдьте собі назад і випускайте рибу у Дніпро, сьогодні базару НЕМА!

- Та як нема базару?- запитую. – Неділя ж?

- А отак. Ми протестуємо проти касових апаратів. Акція.

- Так у мене ж повна термобудка риби!- волаю до нього. – Дві тони! Куди я рибу подіну?

- Посмажите вдома, - відповідає він з ухмилкою, і відвертається.

- До нього підходять два інші, бритоголові, з важкими поглядами. Що, якісь проблеми? -запитують. Та ні, - каже, - дядько понятливий, зараз поїде.

- Я до цих бритоголових кинувся. Хлопчики, - кажу, - пацани! Виручайте! Дві тонни риби!! Лящ, короп, судак!!! Треба продати, ми кредит взяли.

- Ну, мене відвели у стороночку і пояснили, що Дарницький базар сьогодні не працює, та й взагалі, жоден базар у Києві сьогодні не працює, тому що підприємці міста Києва проводять акцію проти запровадження на ринках касових апаратів. А хто не послухає голосу свідомої громадськості і стане сьогодні торгувати, - той криса, і з таким розговорчики будуть особливі.

- То що мені з рибою робити? – запитую.

- А що хочеш... Зроби собі тараньку.

- Я кидаюся бігом до магазину, куди завжди залишки риби сплавляв. Лідо, - кажу, у мене дві тонни риби, візьми хоч за півціни. А Ліда і каже: ну куди я дві тонни запхну? У мене в холодильниках місця – ну кілограмів на двісті, двісті п'ятдесять.

- Ліда, візьми хоч двісті кілограмів!

- Ну, Ліда взяла ті двісті кілограмів, відслинила ті нещасні копійки... Ми з другом спочатку не повірили, кинулися на інший ринок – там теж забастовка, кинулися ще на інший, на Володимирський – там те ж саме. Доїхали аж до Бессарабського – а там нас мєнти тормознули, давай виясняти, що за риба, звідки, куди, де накладні, де сертифікати, де довіреність, де санітарний паспорт на термобудку, ну і таке інше. Спочатку взагалі хотіли у мене всю рибу конфіскувати разом із термобудкою, потім змилостивилися і дали адресок магазину, куди слід скинути сто п’ятдесять кілограмів коропа для начальства, і відпустили.

- Ми поїхали туди до того магазину, аж на Святошино, а там, прикинь, черга. Півтора десятка різних бариг добровільно здають товар для обездолених міліціонерів. Причому магазин приймає товар не просто так собі, а ти ще й мусиш написати власноручно заяву, що, мовляв, глибоко усвідомлюючи всю недофінансованість рідних правоохоронних органів державою, ти прохаєш (не „просиш”, а „прохаєш”!) прийняти в дар безвоздмєздно сто п’ятдесять кілограмів коропа! Потім вони вручну оформляють накладні, через копірку, в чотирьох примірниках, і вже аж тоді дають цидулку для комірника, котрий прийме у тебе товар.

- Комірник ще й носом крутив, не хотів приймати. Каже: щось у вас риба, хлопці, з душком. Та з яким душком, - обурювався я.- Сьогодні вночі ловлена! Свіжачок!!

- А воно ж як? Березень, уночі холодно, а сонечко о дванадцятій дня вже добряче припікає. А термобудка- вона якась і не дуже термобудка виявилася. Ну, пінопластом то її обклеїли зсередини, але ж від вібрації той пінопласт подекуди повідклеювався, та й таке...

- Ну, ситуація була вже критична, ми були на взводі, що робити? Риба пропадає, а з нею і наші грошики! Ми у відчаї зупинилися у першому-ліпшому місці, припаркувалися і давай волати на всю вулицю : „Риба! Свіжа риба!!”. Ну, деякі люди стали підходити, давай запитувати, а що, а чому, а звідки, а як оце ви тут продаєте, а чому не на базарі, а що там за акція, а чого ви не хочете касові апарати, а чого у вас риба з душком, і так далі.

- Ну, на той момент риба була ще нормальна. Але ж сонце припікає, день такий видався напрочуд теплий, в іншій ситуації би радів, що вже майже літо настало, а тут... Одним словом, скинули ми вже ціну на рибу – майже по собівартості збуваємо, лиш би взяли. Вже й навіть черга до нас вишикувалася, чоловік сім-вісім, вже наче діло пішло, коли раптом під’їжджає таке собі стареньке БМВ до нас, а у ньому оті пацани з Дарницького ринку.

- Що, дядя, торгуєш?

- Торгую, а що? Не на вашому ж ринку!

- Один з них вийшов і став голосно кричати, щоб люди не купляли у нас рибу, бо вона з Чорнобиля. Потім сів у БМВ і поїхав. А люди, почувши, що риба начебто із Чорнобиля, взяли і порозходилися. Ми ще постояли з півгодинки – торгівлі взагалі нема. Треба було в інше місце переїжджати. Закрили термобудку, рушили, їдемо, їдемо, а на газоні будь-де не проїдеш – вантажна ж машина.

- Коротше, петляли по Києву з годину. А коли знайшли підходяще місце, зупинилися і відкрили термобудку, то звідтіля пішов такий запашок, що нам вже соромно було людям ту рибу пропонувати.

- Думали ще – може здати кудись на коптильню. Але найближча знайома коптильня аж у Черкасах. Давай бігом вертати у Черкаси. Доїхали до Переяслава, зупинилися, щоб відлити, а з термобудки вже не запашок лине, а цілий такий запах. Ще за дві години ми були у Черкасах, заїжджаємо на ту коптильню, хазяїна нема – неділя! Якась там тітонька на підхваті бігає, каже – ой, сьогодні нам стільки риби завезли, що ми вже й не знаємо, куди її дівати свіжу, а ваша – он із яким запашком, нас санстанція закриє, якщо ми таку рибу будемо переробляти!

- Коротше кажучи, тик-мик, а ввечері та риба була вже ніяка. З неї аж текло. Ми виїхали за місто , в Дахнівку, заїхали в лісок і лопатами викидали ту рибу з термобудки. Цілу тонну риби!

- Порахували гроші- а грошей усього половина з тих, що ми у ломбарді позичили. А позичали ми гроші на п’ять днів. От уже два дні і пройшло. А понеділок – вихідний, що у рибному господарстві, що на київських ринках. Ще й хазяїн термобудки каже – віддавайте мені її, хлопці, назад, поки зовсім у вас не засмерділася.

- Ну, ми тик-мик, де за ніч знайти нову термобудку, щоб поїхати на Київ хоч би у вівторок та якось владнати свої фінансові справи, але – хоч ти трісни! Усі термобудки зайняті!! Причому, як я потім дізнався – усі термобудки стали раптово возити рибу з Іркліїва на Київ. А сам же ж і винен. Бо коли ходив і шукав термобудку на перший рейс, то усім розказував, яка ж це вигідна справа возити рибу на Київ! А у нас люди не дурні, швидко зметикували, що самому возити рибу на Київ набагато вигідніше, ніж здавати термобудку в оренду. Отак ми залишилися без термобудки.

- Ну нічого,- кажу я товаришу, - будемо возити, як і раніше, своїм причіпом. Хай там як, а сто баксів на день ми заробимо. А ломбард нас перекредитує на більший термін.

- Ото у вівторок ми затарилися знову „Волгою” з причіпом і гайда на Київ. Приїжджаємо на Дарницький ринок, а там вже стоять три термобудки з черкаськими номерами і вовсю торгують коропами. І ціна настільки демпінгова (бо ж конкурують один з одним!), що я подивився – тут ловити нічого. Поїхали на інший ринок – там майже те ж саме. Товариш аж плаче, каже: я ж нікому про цей бізнес не розповідав, тільки двом чи трьом знайомим, а уже всі Черкаси возять рибу на Київ!!!

- Давай, кажу, дуємо на Бровари. Може там ще черкащан нема?

- Приїжджаємо у Бровари, стали на ринку, відразу до нас черга вишикувалася. Всьо чотко, все, як і раніше, продали ми свою рибу за дві години, порахували виручку – так і є, сто баксів наварили! Вертаємося у Черкаси, раді-радісінькі, я ж товаришу й кажу: ти ж тільки нікому не розповідай, куди ми рибу возимо, бо знову переб”ють нам торгівлю!

- Добре, - каже товариш, - нікому! Буду мовчати, як... як риба! Ги-ги-ги!

- Ну, ми так собі порахували, що за тиждень ми якраз заробимо грошей, щоб повернути кредит ломбарду. Тільки треба пролонгувати договір. Приходимо до ломбарду і кажемо, так і так, маленьке непорозуміння, давайте переробимо договір таким чином, щоб віддавати кредит не завтра, а через десять днів.

- Добре, - каже дєвушка з віконечка, - зараз я з начальством поговорю. І пішла. Ми стоїмо під ломбардом, ждем, ждем, ждем... Минула година, друга. Нарешті повертається ця дєвушка, тільки не сама, а з пацанами.

- Ну що, - кажуть пацани, - це ви ті самі чмирі, котрі не хочуть повертати нашому ломбарду кредит?

- Чекайте, тут якесь непорозуміння, - кажемо ми. Ми не те, що не хочемо, ми просимо пролонгувати кредит ще на десять днів.

- Пролонг... Що? – кажуть пацани. – Ви нам тут по ушам не їздіть, кажіть прямо – вертаєте завтра кредит, чи ні?

- Вертаємо, - кажу я. Дивлюся на товариша, а той взагалі невмєняємий. Побілів, руки трусяться, підборіддя тремтить... Жалко квартиру людині.

- Пішли,- кажу, - в інший ломбард, закладемо машину. За „Волгу” з причіпом нам дадуть не менше тисячі доларів, от ми якраз за ту квартиру і розрахуємося. Не дрейфь!

- Ну а скільки тих ломбардів тоді було у Черкасах? Три або чотири. І ми про це не знали, але всі вони були однієї банди. То ж приходимо в один ломбард, в інший, а нас усюди з порогу зустрічають посмішками: а-а-а, це ті самі РИБАКИ!

- Коротше кажучи, ніде нам не дали кредит, у жодному ломбарді. Нема, кажуть, кредитних ресурсів. А самі ухмиляються.

- Кинулися по знайомих, позичити то там, то там хоч сотню, хоч півсотні баксів. Ну, нашкребли шістсот. А треба ще триста п’ятдесять. Де ж іх узяти?

- Настає ранок того дня, коли ми маємо віддавати ломбарду кредит, а нас уже з самого ранку чекають хлопчики. Ну що, - запитують, - будете віддавати гроші?

- Чекайте, - кажемо ми, - у нас же ж ще цілий день у запасі. Ми до вечора все вам повернемо.

- Ні,- кажуть хлопчики, граючись кастетами, - ми до вечора чекати не будемо, у договорі не сказано, щоб ждати до вечора, нам гроші потрібні вже. Даємо вам одну годину.

- Ну де можна було взяти триста п’ятдесять баксів за одну годину? Ніде. Усіх уже обдзвонили, і рідних, і друзів, всі уже в курсі, що наша риба лежить в дахнівському лісі, і ми там десь будемо поруч лежати, якщо своєчасно не віддамо ломбарду гроші. Пішли з товаришем в одне кафе, де наливали по сто грамів, сіли, випили, закусили...

- Рівно через годину до нас під’їжджає шикарна біла тачка, виходять хлопчики, попід ручки заводять нас у тачку і везуть нас.... ні , на за місто. У районний суд. У районному суді нас миттю, без черги (хоч, як завжди, там у коридорах стояло чоловік тридцять) заводять до кабінету судді. Суддя, акуратна така жіночка середніх років, зачитує нам справу, що так і так, ми добровільно, без примусу, за своєчасно непогашену ломбарду позику, згідно умов договору (котрий ми навіть до кінця і не прочитали, бо він був на дванадцяти сторінках дрібним шрифтом, а нам треба було тоді їхати за рибою) відписуємо такому-то громадянину квартиру, котра перебуває у заставі.

- Ви ж добровільно відписуєте? – тільки раз підняла на товариша очі від паперів суддя, і тут же далі втупилася і продовжила бубоніти, навіть не чекаючи ствердної відповіді. Хлопчики тільки зухвало мовчки посміхалися, граючись кастетами.

- Нарешті товариш підписав протокол судового засідання, потім нас повезли до нотаріуса, нотаріус ще з нас здер двісті баксів за нотаріальні послуги, і не минуло й години, як ми були вільні. Щоправда, товариш був уже без квартири.

- Це все через тебе, - буркнув товариш і пішов геть. Якби отут, на вулиці, були якісь двері, він неодмінно би пішов, гримнувши цими дверима. Але дверей на вулиці не було. І він пішов просто так. Але відчуття було таке, що він гримнув цими неіснуючими дверима.

- А я ще довго стояв, як укопаний на тому місці, і думав, як оце можна було пролетіти отак, як фанера над Парижем, на такому вигідному бізнесі, як торгівля живою рибою у Києві??

"Ты ни при чём? Равнодушие убивает не хуже пули!"
Последнее редактирование: 5 года 7 мес. назад от Рыбоохотник.
Спасибо сказали: Павел

Пожалуйста Войти или Регистрация, чтобы присоединиться к беседе.

  • Рыбоохотник
  • Рыбоохотник аватар Автор темы
  • Не в сети
  • Модератор
  • Подвохи ЗА природу!!!
Больше
5 года 7 мес. назад #260785 от Рыбоохотник
Рыбоохотник ответил в теме Письменники пишуть про риб.
А це про рибалку і не тільки.

Григір Тютюнник
ЛАСОЧКА

Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзо-лочений сонячним промінням, туркотіли при-путні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря...

Арсен знав, що то вепри з виводками вепре-нят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища...

А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.

Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима.
Потім перевело погляд у задок човна і облизну-лося: на дні, засланім травою, лежала риба.

— Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну.

Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.

— Бойове! — сказав Арсен.— То що тобі — рибки закортіло?

Лисеня тоненько писнуло.

— Ну, на вже,— Арсен трохи подумав і додав: — Ласочка...

Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.

— Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживу.

А коли озирнувся, лисеняти вже не було.

Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув йому рибину — одну, бо лисеня більше не просило.

Так вони й потоваришували. Незабаром лисеня вже знало, що його звати Ласочка і що коли Арсен каже: «Встань!» або «Ляж!», то треба вставати або лягати. Знало також і те, що риба інколи не клює. Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться. Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостом по землі, як завжди, побачивши у човні рибу, а лягала в траву й ждала. Арсенові набридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засинав.

Сидить і спить.

А якось чує крізь сон: Ласочка дзявулить. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив вудочку, смик — є окунь!

— На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його й розбудить.

Так вони й рибалили вдвох.

Потім настала довга-предовга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі.

Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?

А весною, коли крига скресла і сонце вгріло, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува. Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає...

А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня.

— Ласочко? — невпевнено покликав Арсен. Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотила хвостом по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибу, облизнулося й тихенько заскімлило.

— Те-те-те...— весело сказав Арсен.— Це що ж виходить: я увесь ваш рід годуватиму?

І кинув на кручу рибину.

Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками...

З того часу вони рибалили втрьох.

"Ты ни при чём? Равнодушие убивает не хуже пули!"

Пожалуйста Войти или Регистрация, чтобы присоединиться к беседе.

Время создания страницы: 0.303 секунд

Случайные объявления

2 titan_attack_grid.jpg
Сумка для подводного снаряжения Mares Attack...
214 Просмотров
1 equator_grid.jpg
Боты из неопрена Mares Equator 2mm Легкие,...
231 Просмотров
4 hc_pro_grid.jpg
Ласты Mares Avanti HC Pro - Новинка, модель...
226 Просмотров
5 quattro_plus_blue_grid.jpg
Ласти Mares AVANTI QUATTRO Plus Ласты для...
188 Просмотров
2 essence_liquidskin2_grid.jpg
Маска Essence представляет собой максимальное...
180 Просмотров